• Особистий кабінет
    Інформація
    • Група: Гості
    • Баланс: 0 грн.
    Магазин

    Використовуйте акаунти з соціальних мереж для швидкого входу на сайт:

  • 0 товарів
    Сума: 0
    Ваш кошик порожній
Меню
Назад » 2016 » Листопад » 20

ДИЗАЙНЕР АННА КОЗАК: від романтичної Мавки до бунтівної Ярини

Бренд ЗЕРНО розпочав співпрацю із яскравим дизайнером Анною Козак, яка живе в Ірландії. Ексклюзивно для нашого проекту Анна розповіла, що змусило її цілковито відчути себе українкою, створити етноколекцію бренду KOZZACHKA і чим Україна вражає європейців

Уродженка м. Житомира Анна Козак, здобувши освіту в Україні дизайнера-конструктора, вирушила на навчання до Академії моди в Москві та потрапила до команди відомого дизайнера Валентина Юдашкіна. Захоплення світом моди невдовзі змінило розчарування – і українка подалася пізнавати світ, шукати себе в дизайні інтер'єрів, графічному дизайні. Кохання забрало її до заморських країн і, як каже Анна, сім років вона "працювала мамою, що також було важливим для пошуку себе".

Пізнавши смак життя в Америці та Швеції, Анна переїхала до Ірландії. Тепер у Дубліні вона популяризує українську культуру, а в рідному Житомирі разом із невеликою командою творить одяг та аксесуари бренду KOZZACHKA, назву якому дало шкільне прізвисько Анни – Козачка.

Так, вона хоробро повернулася до модної сфери – у дусі своєї першої колекції KOZZACHKA, що представляє вольову жінку. Анну надихає дивосплетіння сили та чуттєвості в українці. Саме тому у своїх колекціях вона прагне показати її багатогранність через добре відомі українські образи, вплетіння етнічних мотивів.  Так твориться її етно-фанкі-стиль. "Я обрала етно, адже хочу відкрити талант і багаті традиції України для європейців. А фанкі, тому що завжди ставилася до моди не дуже серйозно. Я не бачу тут правил. Це спосіб мого самовираження", – говорить Анна Козак.

Анно, як народився бренд KOZZACHKA? Адже ідея його створення виникла у вас ще 1995 року…

Так. На той час я працювала конструктором у Валентина Юдашкіна. Бачила, як твориться одяг, – і це мене тоді дуже надихнуло. Я хотіла створити щось своє – українське. На мій погляд, в українському традиційному костюмі дуже багато цікавих елементів, які гармонійно виглядають в сучасному одязі.

Український костюм дуже різноманітний – в декоративних елементах, у крої, в образах. Тому навіть тоді зосереджуватися тільки на вишиванках для мене було замало. У ті непрості 90-ті я хотіла надати образу української жінки натхненності. Тому створила дуже жіночну колекцію в ніжних пастельних відтінках, там мала бути вишивка горобиною – я вкладала в цю колекцію свої спогади дитинства, коли робила собі намиста з горобини.

Однак усі напрацьовані ідеї поклала в стіл, на той час мені здалося, що за українським ніхто не сумує, – і вирушала подорожувати.

А в час Майдану знову відчула, що я – українка. До слова, в мені – 50% української крові, 50% російської. І раніше я чомусь не відчувала себе українською настільки, як зараз. Євромайдан спонукнув мене втілити колись намальовану колекцію в життя – і це мій вияв почуттів до України. Звісно, ця колекція змінила кольорову гаму, емоційність.

Якими джерелами надихалися під час створення колекції?

Мене надихали образи українських жінок: працьовита Одарка, бунтарка Ярина, зажурена Катерина, яка чекає, покірна Маруся, сварлива Галка, романтична Мавка. Ось ці образи я й стилізувала. Історичних досліджень не проводила. Мене більше цікавили характери української жінки.

Розумієте, за подіями на Майдані я стежила в Ірландії 24 години на добу! Ось звідси і народжувалися образи – з українських бізнес-леді, які з дорогим манікюром передавали бруківку, молодих студентів-дівчат, що тягнули на собі поранених та чистили картоплю для супів на Майдані.

А який із втілених образів особисто вам найближчий?

Працьовита Одарка – її образ з червоним намистом, напівхіпі сукнею. І бунтарка Ярина мені до душі – вона уособлює мої емоції, коли я повертаюся в Україну: мені хочеться бачити великі зміни, я готова за них боротися, але їх, на жаль, немає.

Поділитеся, яким буде настрій ваших майбутніх колекцій?

Мої колекції – це вияв мого емоційного стану в певний період. Думаю, наступна колекція, навпаки, буде більш живописною, більш емоційно легкою. Українська жінка – це ще та кокетка! (усміхається). І про це також варто пам'ятати, і цю рису я також втілю.

Одна із граней колекції KOZZACHKA – поєднання різних тканин. Які тканини для одягу, матеріали для аксесуарів вам передусім до душі?

Я дуже добре розуміюся у властивостях усіх волокон, грамотно добираю матеріали. Тож не боюся різноманітних текстильних експериментів: наприклад, можу скомбінувати оксамит і атлас, шкіру і махер. Зазвичай працюю з екошкірою і екохутром. Головне, щоб матеріал був найвищої якості. Принципово намагаюся не працювати з натуральною шкірою та хутром, тільки використовую їх там, де це потрібно за технічними параметрами. Використовую бавовну, льон. В аксесуарах – дерево, метал.

Якщо говорити коротко, то одяг від бренду "Козачка" для…

Впевненої у собі жінки, яка любить кокетувати, жартувати, але при цьому має гідність. Вона одягається так, як підказує їй настрій, і не боїться показати себе у креативній формі. 

Розкажіть про команду, яка з вами працює…

Команда невелика. Спершу я поїхала до рідного Житомира, оскільки тут хороша сировинна база: тканини, фурнітура. Почала шукати людей, які допоможуть мені втілювати задуми в життя. Однак було непросто, і навіть найскладнішу сукню я сама кроїла, шила. А потім підключилися дві дівчини – конструктор і швачка. Ось втрьох ми й створили цю колекцію. Наразі маю в Житомирі невеликий цех і залишаюся конструктором одягу свого бренду.

А хто творить чудові намиста KOZZACHKA?

Я сама (усміхається). На створення одного намиста в мене йде один, а то й два вечори. Я до них повертаюся, щось змінюю. Процес дуже творчий. Також в Україні за моїми ескізами інколи допомагає творити намиста моя помічниця Юлія. Вважаю, що в кожної жінки має бути червоне намисто. Це не тільки красиво, яскраво, це ще й чудовий засіб від злого ока.

Наскільки ірландців зацікавить український етноодяг?

Українського етнопродукту практично немає в Європі. Він є тільки в закритих українських діаспорах. А його треба виводити за межі діаспори.

Колись я подарувала своїй ірландській сусідці вишиванку. Її очі тоді сповнилися сльозами. Вона сказала: "Анно, я так завжди заздрила тобі, коли ти вдягала свою вишиту туніку – вона не знала слово "вишиванка". У нас, ірландців, немає такого національного одягу, який можна носити повсякчас".

Українці – найбільш винахідлива нація серед усіх, яких я зустрічала. Нам ще не вдалося ознайомити Європу з українською культурою, хоча вона їм дуже цікава. Коли вони знайомляться з нею, то вражені. Просто їм бракує інформації, живого спілкування.

Чула, ви прагнете знайомити іноземців не тільки з українським одягом і аксесуарами, а й з українським мистецтвом. Як саме?

Так, у час Майдану я ініціювала створення спільноти Ukrainian Connection в Ірландії. Її діяльність передусім спрямована на культурний обмін між Україною та Ірландією. Культурна дипломатія мене зараз найбільше цікавить, оскільки, на мою думку, питання євроінтеграції передусім полягає в інтеграції культур. Тому мені дуже хочеться відчинити двері і впустити в наш, український, дім гостей і познайомити їх із нашою культурою. Якщо ми не відвинемо двері, до нас ніхто не прийде. Наразі більшість свого натхнення, часу й сил присвячую ось такій соціальній діяльності, тому на створення нових колекцій одягу мені бракує часу.

Як вам вдалося знайти однодумців в Ірландії і переконати їх, що українська культура буде цікава тамтешньому широкому загалу?

Це було складно. Все почалося з мітингу проти війни в Україні. Саме тоді я познайомилася з українцями Ірландії, однодумцями. Врешті-решт ми прийшли до висновку, що така спільнота вкрай необхідна, оскільки Україна ніяк не представлена в Ірландії. У Європі помітне засилля російської пропаганди. Українцям в Європі треба злитися в одну ефективну масу, адже наразі ми не дуже ефективні. Ми вирішили ламати стереотипи про Україну саме культурною зброєю.

Картина Марини Михайлошиної

 

Які культурні заходи вам вже вдалося організувати?

Перша виставка відбулася на першу річницю Майдану, тож була присвячена саме Революції Гідності. Експонували багато робіт із Української школи фотографії. Ми показали її в трьох місцях, зокрема і в будинку Європарламенту в Дубліні, – вона була дуже популярна. Завдяки їй ми зібрали гроші на допомогу Україні.

Другу виставку – "Україна в казках", автором якої була українка Марина Михайлошина, – організували в центрі Дубліна. Ірландці дуже добре відгукувалися про цю експозицію. Іноземці із захватом розглядали деталі українського костюму, побуту. Тоді багато з них купували українські книжки. Я їх запитувала, навіщо вони купують українські казки, якщо не зможуть їх читати. На що вони відповідали, що захоплені книжковими ілюстраціями.

Також ми запрошували до Ірландії яскравий український гурт "ТаРута".

Ви згадали про культурний обмін. Тобто можна очікувати на представлення ірландського мистецтва в Україні?

Так, ми саме працюємо над цим. Хочемо привезти в Україну ірландські гурти, які співають славні балади. Звісно, є фінансові труднощі на шляху реалізації ідей Ukrainian Connection. Попри все ми працюємо.

Насамкінець повернімося до питання образу української жінки. Анно, якими хочете бачити сучасних українок?

Українська жінка – жіночна, красива, талановита, терпляча, сильна характером. Я хочу її бачити цілеспрямованою, але не зарозумілою, – ось межа між цим поняттями часто у нас стирається. Хочеться бачити її більш природною – і в макіяжі, і в повсякденному стилі одягу, а також у спілкуванні.

 

Спілкувалася Дарина Фіалко

Спеціально для ЗЕРНО

Фото: з архіву Анни Козак,

Картини Марина Михайлошиної

 

© ЗЕРНО

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на zerno.fashion.

 

 

Будьте першим, поділіться думкою з іншими.
avatar