Меню
Кошик

Дякую за мову

В рамках просвітницької платформи ЗЕРНО, ми розробили  проект "Дякую за мову!", призначенням якого є перенести історичний досвід української еліти в практики сучасності. Нашою метою є наповнити масову культуру якісним українським контентом. Через візуальні образи на такому демократичному виробі, як футболка, творити нову урбаністичну культуру і створювати образ України інтелігентної, освіченої і заможної. Портрети людей, що зробили неоціненно багато для збереження української культури в кінці 19-го та на початку 20-го століть та їх висловлювання, що актуальні на сьогодні, будуть спонукати людей до дій та мислення, що ми горді бути українцями! Адже мова і національний одяг-це найважливіші чинники, що визначають націю!

До реалілізації проекту залучені експерти науковці, зокрема Марина Олійник  молодший науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, кандидат історичних наук)

і ми поступово вивчаємо та поширюємо цінну інформацію про видатних українців! Ми відкриті до ідей, щодо співпраці та популяризації проекту-коментуйте, поширюйте, пропонуйте! Разом ми сила! 




Світлини-маніфести української культури

На представлених світлинах персони зовнішньо презентують український образ. Необхідно визначити які внутрішні рушійні сили керували початком цього процесу. Між прийнятим європейським костюмом і народним одягом існувала велика дистанція. Подолання її в умовах поляризованої соціальної структури потребувало часу та механізму поступового наближення. Одним із форматів його статусно-змістовної адаптації було символічне вдягання одягу простого люду представниками вищих щаблів суспільства – аристократією і дворянством, прогресивним студентством та інтелігенцією. Внутрішніми мотивами цього було усвідомлення української ідентифікації, осягнення якої на духовному рівні потребувало позначення на матеріальному.

Сам факт вдягання українського одягу слід розглядати як певну посвяту в українство. Фотографування в народному вбранні ставало демонстраційним актом – візуалізацією, яка була потрібна психіці людини для конструювання нового формату інтерпретації себе.


Фото 1. Ольга Драгоманова (після одруження Косач, псевдонім Олена Пчілка). Київ, 1867 р.

Сам факт вдягання українського одягу слід розглядати як певну посвяту в українство. Фотографування в народному вбранні ставало демонстраційним актом – візуалізацією, яка була потрібна психіці людини для конструювання нового формату інтерпретації себе.


Фото 2. Ольга Косач (в дівоцтві Драгоманова, псевдонім Олена Пчілка). Київ, 1875 р.

Враховуючи той факт, що 90% інформації людина одержує через органи зору, створення зовнішньої моделі, яка несе в собі основні принципи і засоби формування реальності, має велике значення. Будь-яке соціокультурне явище, коли виходить з меж існуючих канонів, провокує створення нового зовнішнього образу.


Фото 3. Леся Українка, Михайло Косач, Маргарита Комарова. Одеса, 1889 р.

На фотографіях, що мають на меті демонстрацію національної самосвідомості простежується рух від еклектичної до канонічної форми вбрання. Найбільш виразно це видно в жіночих образах. Так, Ольга Петрівна Косач поєднує українське вбрання та прийнятий серед дворянства європейський одяг як мінімум на 3 фотографіях. Українська частина представлена найбільш знаковими та давніми частинами вбрання: головним убором, вишитою сорочкою, намистом, та більш пізнім елементом – керсеткою. Поясна частина являє собою модну в той час спідницю кринолін. Пишна зачіска з укладеними в локони волоссям, спосіб фіксації віночка та зав’язування хустки та намітки видають високий не простонародний соціальний статус. Природна грація та аристократична манера в позі показана поряд з дотриманням соціально-нормативної градації. Вінок є ознакою незаміжньої дівчини, хустка і намітка головні убори молодиці. Фотографії, на яких Ольга Петрівна знята в хустці, слід датувати після 1868 р., коли вона побралася з Петром Антоновичем Косачем.


Фото 4. Ольга Косач (Олена Пчілка). Відень, 1891 р.


Фото 5. Ольга Косач. Варшава, 1896 р.



Фото 6. Лариса Косач (Леся Українка). Крим, Чукурлар, 1897 р.

Знімки в українському вбранні мали дуже велике значення для Косачів, оскільки географія місць, де вони зроблені дуже широка. Доводилося продумувати наперед необхідність такої фотосесії, спеціально для цього брати з собою в дорогу всі компоненти народного вбрання. Такі комплекти займали чимало місця та ваги. Окрім Києва фотографії зроблено в Одесі, Відні, Варшаві, в Криму.

Марина Олійник (молодший науковий співробітник

ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України,

кандидат історичних наук)



Продовжуючи роботу з сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера